Водопровідно-каналізаційна галузь недофінансована, - Укрводоканалекологія - 

https://ukranews.com/ua/other/708209-vodoprovidna-kanalizatsijna-galuz-nedofinansovana-ukrvodokanalekologiya?fbclid=IwAR3uWgA1yK7Z0brm-2bmDhTEjRHlEAsoZyY9255NLpObsccZiU2UmiIePU8.

11 червня 2020 року відбувся круглий стіл Української асоціації підприємств водопровідно-каналізаційної галузі "Укрводоканалекологія" на тему: "Чи будемо з водою. Що впливає на якість питної води: питання та відповіді". 

Провідні фахівці галузі обговорювали питання, які хвилюють кожного мешканця України, а саме які кроки необхідно зробити, щоб мати якісне і безперебійне водопостачання, що вже зроблено у цьому напрямку і які ще проблеми, пов’язані з водокористуванням, потребують нагального вирішення.
Дмитро Новицький, президент Асоціації "Укрводоканалекологія", голова правління – генеральний директор ПрАТ "АК "Київводоканал", назвав основний виклик, що постав зараз перед водопровідно-каналізаційною галуззю: "Вимога суспільства, вимога наших споживачів – це поліпшення якості води. Ми бачимо, що зараз активно відбуваються екологічні і кліматичні зміни і вони суттєво впливають на роботу водоканалів. Але ми не вистигаємо за змінами, що відбуваються, бо наші водоочисні та каналізаційні споруди будувались у 60-70ті роки минулого століття, а за часів незалежності, коли стабільного фінансування не було, суттєва модернізація підприємств не проводилась І зараз держава не звертає достатньо уваги на стан водоканалів і ми не маємо відповідної підтримки, – говорить Дмитро Новицький. -  Та не менш важлива проблема, з якою ми стикаємось на кожному кроці, – це те, що суспільство не розуміє, що галузь недофінансована, а це, в свою чергу, прямо впливає на якість води".
Дмитро Новицький сформулював актуальні проблеми водопровідно-каналізаційного господарства, що впливають на якість надання послуг населенню зараз:
1. Недофінансування галузі:
Українські тарифи на водопостачання та водовідведення становлять в середньому лише 0,6 євро і покривають тільки затрати на електроенергію, реагенти, зарплату співробітників, а власні інвестиційні програми для оновлення і модернізації підприємств закладені в тариф на рівні близько 10%. На відміну від нас, у Європі діє стимулююче тарифоутворення, яке передбачає постійний процес модернізації виробництва та оновлення мереж, і мінімальний тариф там становить 3 євро. І різниця в 2,4 євро за кожен куб води є основною причиною недофінансування інвестиційних програм вітчизняних водоканалів.
Відсутність підтримки держави у вигляді дешевих кредитів і програм підтримки і розвитку водопровідно-каналізаційного господарства країни немає. Програма "Питна вода", що була затверджена у 2009 році досі профінансована лише на 7%.
Держава станом на 01.01.2019 р заборгувала водоканалам 3,5 млрд грн по субвенціях з різниці в тарифах різних років.
Приблизно 10% споживачів недоплачують за спожиті послуги, а водоканали не мають коштів аби судитись з ними та й виконавча служба не завжди може виконати рішення суду технічно.
2. Розрив між вимогами до якості води та реаліями роботи водоканалів.
Держстандарти, що регулюють якість води, а саме ДСанПІН 2.2.4-171-10, мають постійно покращуватись. Але запропонований МОЗомДСанПІН, що мав вступити в силу з січня 2020 року, спровокував певний дисбаланс і колізію, адже водоканали зараз максимально вкладаються в те, щоб вивести підприємства з передаварійного стану після років недофінансування і криз, а вимоги і стандарти до питної води вимагають підвищення її якості. Для цього потрібні значні кошти, котрих у тарифах немає (а це єдине джерело надходження коштів станом на сьогодні). Добре, що МОЗ пішов на зустріч і введення нового ДСанПІНу відтермінували на 2 роки, щоб водоканали мали час привести технології очистки у відповідності до нових нормативів.
3. Штрафи від органів екологічного нагляду
Вимоги органів екологічного нагляду не забруднювати довкілля – справедливі. Але колосальні штрафи без урахування комплексу проблем, які має станом на сьогодні галузь,  призводять до того, що водоканали стають ще більшими заручниками додаткового фінансування. Натомість варто передбачати певні програми модернізації водоканалів, ставити часові обмеження на втілення, а вже потім, якщо вони не виконуватимуться, накладати штрафи.
Про те, які саме закони потрібно прийняти, щоб вирішити питання питної води в Україні, говорив Євген Пивоваров, голова підкомітету з питань централізованого водопостачання, водовідведення, виробництва тепла та теплопостачання Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.
Він зазначив, що виклики які ми маємо на сьогодні – системні, вони накопичувались десятиліттями, тому вимагають системного підходу по їх вирішенню. Для цього важливо, щоб держава сформувала хоча б 10-річну стратегію, яка допоможе вивести галузь на певний рівень розвитку і вирішить актуальні на сьогодні проблеми.
Він зазначив, що політика держави має вестись так, щоб кожна людина розуміла, що її здоров’я залежить від стану питної води і стану галузі, яка працює над очищенням води і подає її у домівки, тому споживачі повинні відповідально сплачувати за цю послугу, а законодавство має стимулювати людей сплачувати вчасно. У цьому мають бути зацікавлені і локальні громади, які на своєму рівні мають розробляти власні стратегії водопостачання і водоочищення за рахунок місцевих стейкхолдерів – органів місцевого самоврядування, бізнесу і населення.
Віктор Токаренко, заступник директора Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики Мінрегіону України повідомив, що міністерство вже підготувало проект акту, який продовжить термін дії  до 2025 року Загальнодержавної цільової програми "Питна вода України на 2011-2020". Передбачається, що програма буде вдосконалена шляхом фінансування пріоритетних проєктів для забезпечення людей питною водою, в тому числі і у сільській місцевості (проєктів, що стосуються будівництва, ремонту, реконструкції групових водопроводів, локальних водопроводів, водогонів, каналізаційних мереж водовідведення,  а також  фінансування з державного бюджету створення базових лабораторій контролю якості води та стічних вод, та оснащення їх сучасним контрольно-аналітичним обладнанням. 
Орієнтовний обсяг фінансування завдань і заходів Програми на 2021-2025 роки становить – 28 588,6 млн грн, з них за рахунок державного бюджету - 16 949,3 млн гривень, інших джерел – 11 639,3 млн гривень.
Наразі готується остаточна редакція проєкту закону, яка після виконання регламентних процедур буде подана до Верховної Ради України.
Павло Гвозденко, екс-заступник голови Державного агентства водних ресурсів України, відзначив, що на його думку, зараз водоканали через обмежені фінансові ресурси намагаються використовувати технології очистки, котрі є дешевші, в то же час політика держави має стимулювати використовувати оптимальні технології очистки стоків, адже якість води у річках суттєво погіршується, особливо зараз, коли через кліматичні зміни зменшується кількість води у природних водоймах. Водночас від підкреслив, що піднімати питання про заміну водозабору з річок на артезіанське водопостачання недоцільно, адже не в усіх регіонах України вода з артезіанських свердловин придатна для вживання. 
За його словами, за зараз в Україні з’являється дедалі більше сучасних лабораторій, які фіксують забруднення в річках, вміст яких ще не регулюється жодним нормативом, але їх стає дедалі більше, тому це питання треба вирішувати вже зараз, проєктуючи нові очисні споруди.
Також він нагадав про необхідність іти шляхом заборон, зокрема заборони мийних засобів на основі сполук фосфору. За даним Держводагенства України, у 2019 р. в басейн Дніпра потрапило 3252 тон фосфатів.
Михайло Яцюк, в.о. заступника директора з наукової роботи Інституту водних проблем і меліорації, доповнив попередній виступ, зазначивши, що держава вже зараз повинна почати інвентаризацію джерел води. Він зазначив, що на сьогодні ми не знаємо скільки води залишається в підземних джерелах після того, як частину піднімаємо для водозабору на поверхню, а в умовах зміни клімату це становить небезпеку втрати запасів підземних вод.
Він також наголосив на тому, що потрібно розробити економічно ефективні механізми сталого використання водних ресурсів і врегулювати законодавчо відповідальність за забруднення водних ресурсів.
Наталія Закорчевна, національний координатор проекту "Водна ініціатива ЄС для країн Східного партнерства" розповіла які кроки робить держава у стратегічних питаннях вирішення проблем із сталого водопостачання в Україні та підтримка ЄС цього напрямку. Вона зазначила, що водна стратегія України має бути сформована як короткий і змістовний документ, котрий визначить куди ми рухаємось, з урахуванням наявних ресурсів. Але, з огляду на досвід зарубіжних країн у поводженні з водними ресурсами, ми повинні, крім стратегії, підготувати ще кілька важливих документів:
locationplan (план розподілу води) – які водні ресурси маємо, скільки їх, як ми їх використовуємо і як будемо використовувати в майбутньому, які тренди виробництва і т.д. 
план безпеки водопостачання і санітарії для кожного міста, для кожної громади. 
На її думку, це допоможе залучати інвесторів, бо ми покажемо, що ми розуміємо шлях проходження води і шлях збереження своїх джерел водопостачання.
Андрій Нікітін віце-президент Асоціації "Укрводоканалекологія", директор КП "Житомирводоканал" детально зупинився на актуальній потребі підприємств галузі водопровідно-каналізаційного господарства у новітніх технологіях та їх фінансуванні:
"Для приведення систем водопідготовки у відповідність до вимог нового ДСанПіНу 2.2.4-171-10 українським водоканалам потрібно 2 млрд євро і принаймні 1,5 роки за умови безперебійного фінансування модернізації виробництва води. Потреба на відновлення мереж водовідведення набагато більша і складає 95 млрд грн. В той же час наявний обсяг коштів амортизації – всього 390 млн грн. Враховуючи ці цифри, для оновлення каналізаційного господарства України знадобиться 244 роки".
Євген Кунь, ТОВ "Інтерпроект GМВН" додав, що водне господарство, яке ми маємо на сьогодні в Україні, будувалось в індустріальну епоху. Але на сьогоднішній день міняються моделі прийняття рішення – зараз активно йде децентралізація, економіка розвивається по кластерному приципу. Тому, на його думку, підхід до формування стратегії треба змінити і формувати її знизу вгору, а саме - на рівні громади має бути сформоване бачення, цілі, потреби, а з центрального рівня повинні бути додані законодавчі норми і технічні нормативи, до яких треба буде прив’язатись. В такому розрізі стратегія буде живою – прийнятною для конкретного регіону, конкретної громади і прокомунікована з населенням.
Підсумовуючи круглий стіл, директор Асоціації "Укрводоканалекологія" Олександр Шкінь зазначив, що усе сказане, усі висловлені думки та пропозиції будуть враховані у подальшій роботі Асоціації з державними законодавчими та контролюючо-регулючими органами, а також будуть детально допрацьовані у ході наступних зустрічей фахівців водопровідно-каналізаційної галузі.